Українці, перебуваючи в Німеччині хто постійно, а хто тимчасово, повинні враховувати особливості законодавства ФРН та України, яким встановлені правила спадкування. Це питання є цікавим як для потенційних спадкоємців українських громадян, які проживають в Німеччині, так і для німецьких громадян, близькі яких проживають в Україні.

Не дивлячись на схожість багатьох понять спадкового права Німеччини та України, інститути спадкування за законом та заповітом, процесуального порядку отримання спадщини мають принципіальні особливості та розбіжності, неврахування яких приведе до втрат як часу, так і коштів.

Перебуваючи в Німеччині, українці повинні знати про те, законодавство якої держави буде застосовуватися до спадкових відносин у випадку смерті громадянина України.

За діючими зараз нормами міжнародного приватного права Німеччини, а саме ст. 21 Регламенту (ЕС) Європейського парламенту и Ради від 4 квітня 2012 року, N: 650/2012 «Про юрисдикцію, право, яке застосовується, визнання та виконання рішень, про прийняття та виконання автентичних документів в питаннях спадкування» до спадкових відносин застосовується право держави, в якому спадкодавець мав постійне проживання в момент своєї смерті.

Міжнародне приватне право ФРН (ст. 25 Вступного Закону до Німецького цивільного уложення (Einfuerungsgesetz zum BGB) та ст.ст. 21-23 Регламенту) надають українцю можливість обрати право, яке буде застосовуватись у випадку його смерті, вказавши про це в заповіті.

Згідно ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.

Тобто, у випадку смерті українця, який постійно проживає в Німеччині, спадкоємці будуть набувати спадщину відповідно до законів ФРН, за виключенням випадку, якщо такий спадкодавець у своєму заповіті визначив, що спадкування відбувається на підставі норм права України.

Таким чином, існує можливість підпорядкувати порядок спадкування майна після смерті українця в ФРН матеріальному праву (законодавству) України, якою спадкодавець може скористатись.

Як вказувалося вище, розбіжності в спадковому праві є істотними, наприклад, у визначенні черг спадкоємців, які запрошуються до спадкування відповідно до BGB та Цивільного кодексу України.

Так згідно українського права до першої черги відносяться діти, батьки та другий з подружжя, який пережив спадкодавця; до другої — рідні брати та сестри, дід та баба з обох боків, до третьої — рідні дядько та тітка спадкодавця.

Відповідно до німецького ж права до першої черги відносяться нащадки спадкодавця — діти, онуки, правнуки; до другої — батьки покійного та їх прямі нащадки: брати та сестри, племінники та племінниці; до третьої — дід, баба та їх нащадки.

Той з подружжя в Німеччині, який пережив спадкодавця, спадкує по закону частку, розмір якої визначається в залежності від того, з якою чергою спадкоємців він призивається, а також враховується режим майна подружжя: окремого чи спільного, що також впливає на розмір частки другого з подружжя.

За своїм правовим змістом істотно відрізняється спільний заповіт подружжя, укладений в Німеччині, від того, який укладається подружжям відповідно до українського спадкового права.

Також різняться норми законів України та Німеччини, які регулюють складання заповіту. Так в деяких випадках за формою заповіт простіше укласти в Німеччині, наприклад, скласти його власноручно, з передачею його на зберігання або без цього, або посвідчити його нотаріально. Щодо сплати витрат при його складанні, то дешевше його складання в Україні, оскільки при визначенні плати за його нотаріальне посвідчення в ФРН враховується вартість майна, що заповідається.

Істотно відрізняються права спадкоємців на обов’язкову частку у спадщині згідно спадкового права обох країн. Якщо в Україні право на обов’язкову частку мають особи, які не мають матеріальних засобів на існування (неповнолітні та непрацездатні діти, непрацездатні батьки та непрацездатний другий з подружжя), то згідно вимог BGB право на обов’язкову частку мають особи (нащадки, батьки та другий з подружжя), які були відсторонені від спадкування рішенням спадкодавця. Крім того німецьким правом передбачено виплату компенсацій в залежності від розміру часток спадкоємців та осіб, які мають право на обов’язкову частку, та врахування інших особливостей у майновому стані осіб, які претендують на спадщину.

Ці приклади повинні спонукати українців завчасно подбати про розподіл спадщини згідно того порядку, який звичний для них, передбачивши в заповіті хоча б право України, яке повинно застосовуватись до спадкових відносин, а ще краще, визначити коло спадкоємців та врегулювати розподіл спадкового майна між ними.

Відповідно до ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті.

Це дає можливість громадянину України скласти заповіт в Німеччині, а до спадкових відносин застосувати право України, враховуючи родинні стосунки та більш звичні для нас норми та звичаєві правила.

Дуже важливим є питання спадкування нерухомості, як найбільш вагомої частини спадщини. Відповідно до ст. 71 вказаного вище Закону спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.

Подібне правило передбачено і в ст. 28 Консульського договору, укладеного СРСР та ФРН 25 квітня 1958 р., який діє для України та Німеччини в порядку правонаступництва.

Таким чином, українці, які спадкують після родича, що постійно проживав в Німеччині, можуть спадкувати наявне на батьківщині нерухоме майно за українськими законами, а те, яке було придбане спадкодавцем в ФРН, за законами його останнього місця постійного проживання.

При спадкуванні рухомого майна відповідно до законодавства України застосовується право місця останнього проживання спадкодавця (ст. 70 Закону), а відповідно до вказаного вище Консульського договору до спадкування рухомого в Німеччині майна застосовується національне міжнародне приватне право, яке включає, починаючи з 17.08.2015 р., і прийняті в Євросоюзі уніфіковані правила спадкування (EU-Erbrechtsverordnung N: 650/2012).

Можливість укладення спадкового договору передбачена як правом ФРН, так і українським законодавством. При цьому в німецькому праві цей договір відноситься до спадкових відносин, а Верховний суд України вважає його частиною зобов’язального права, що істотно впливає на деякі права і обов’язки спадкоємців за цим договором в Україні.

Достатньо значними є податки, які стягуються в Німеччині в залежності від розміру спадщини, ступеню споріднення спадкоємців, інших договорів, укладених до моменту виникнення права на спадщину, що у порівнянні з простим оподаткуванням спадщини в Україні, потребує достатнього уважного відношення, планування та допомоги адвоката. Ставки податку в Німеччині, які залежать від класу спадщини, межують від 7 до 50 відсотків вартості отриманого майна.

Потребує уваги і сам процес набуття права на спадкове майно в Україні та Німеччині. Прийняття спадщини в Україні відбувається шляхом подання заяви нотаріусу, за виключенням випадку, коли спадкоємець проживав разом з спадкодавцем. Спадкову справу до моменту видачі свідоцтва веде нотаріус за певну плату.

На відміну від України в Німеччині весь процес набуття спадщини, врегулювання відносин спадкоємців між собою, з іншими учасниками (кредиторами) є компетенцією спадкового суду, по відношенню до якого у спадкоємців є численні обов’язки, які без допомоги адвоката дуже непросто виконати. Саме суд і видає спадкоємцям свідоцтво про спадщину.

З огляду на особливості правових систем України та Німеччини, спадкоємцям та спадкодавцям, які постійно проживають за кордоном, треба завчасно спланувати з фахівцем процес передачі спадщини, враховуючи права учасників процесу, їх матеріальні інтереси, можливі витрати та необхідний час для ведення справи.