Дуже часто після смерті спадкодавця банківська установа з різних причин, і в більшості випадків в порушення закону, відмовляють спадкоємцям в отриманні успадкованого вкладу (депозиту) і тих платежів, які за договором та за законом повинні нараховуватись на вклад у випадку несвоєчасного повернення його власнику:

  • проценти згідно договору;

  • три відсотки річних на вклад та

  • інфляційні нарахування за весь строк прострочення;

  • пеня як санкція за несвоєчасне повернення вкладу спадкоємцю.

Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб — спадкоємців.

Зобов’язання за договором банківського вкладу не є такими, що нерозривно пов’язані з особою вкладника, а тому в разі його смерті спадкоємцеві, який прийняв спадщину, повертається як сума банківського вкладу, так і проценти на нього до дня, який передує поверненню вкладу або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Це означає, що при спадкуванні на місце вкладника (спадкодавця) за договором банківського вкладу (депозиту) після смерті останнього стає спадкоємець, який і набуває права на все, що повинен був сплатити банк за цим договором спадкодавцю.

Головним в спорі для цієї категорії справ є розмір самого вкладу, який визначається часткою спадкоємця в спадщині, та розмір відсотків і інфляційних нарахувань у випадку, коли спадкодавець вніс вклад до банку в гривні. На вклад в валюті інфляційні втрати не нараховуються.

Найбільш спірним в судовій практиці до певного моменту було питання розміру відсотків, які провинні бути нараховані банком та повернуті новому власнику за весь строк прострочення виплати вкладу.

У спорах з банком спадкоємець повинен знати, що згідно ст. 1061 ЦК України банк сплачує вкладникові відсотки на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

З цього питання узагальнююча практика Верховного суду України час від час змінювалася: від позиції, що проценти за ставкою згідно договору банківського вкладу нараховуються лише протягом строку, на який договір був укладений і до позиції, яка і відповідає ст. 1061 ЦК, а саме що відсотки на вклад, отриманий в порядку спадкування, повинні нараховуватися від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Саме таке рішення прийняв Верховний Суд України своєю постановою від 21 вересня 2016 року у справі № 6-544цс16 за позовом спадкоємця до «ПриватБанку». Відсотки за договором на вклад не слід плутати з трьома відсотками річних та інфляційними нарахуваннями, які банк повинен виплатити відповідно до ст. 625 ЦК України, якщо він не повернув вклад на вимогу спадкоємця. Вказані нарахування також сплачуються банком на весь час користування грошима вкладника.

Існувала і судовій практиці і проміжна позиція, коли на строк, який перевищував строк депозиту, відсотки нараховувались не за ставкою договору, а за ставкою, яку банк встановив для вкладів до запитання (на вимогу), що, зрозуміло, не відповідало вимогам ЦК України.

Крім того, банк повинен сплатити спадкоємцю і пеню як санкцію за порушення договору банківського вкладу, яка нараховуються з урахуванням річного строку позовної давності для стягнення неустойки (ст. 258 ЦК України).

При отриманні коштів з банку за вже чинним рішенням суду є важливим те, як в вашому судовому рішенні буде виписана резолютивна частина, що, в свою чергу, залежить від того, яке формулювання було вибране вашим адвокатом в позовній заяві при зверненні з позовом до суду.

На перший погляд, не має різниці в тому, як буде визначено в позові: (1) «стягнути з банку суму вкладу та відсотки» або (2) «зобов’язати банк повернути суму вкладу і відсотки». В дійсності, від того, яке рішення буде прийняте судом, будуть застосовані ті, чи інші норми Закону України «Про виконавче провадження»: в першому випадку норми закону, які застосовуються при виконанні рішень майнового характеру, а в другому — не майнового. Від цього залежить оперативність накладення виконавцем арешту на суми боргу, які присуджені з банку, і можливість безспірного списання коштів з рахунків банку, що істотно обмежує фінансову установу в спробах ухилитись від виконання рішення суду.